Поетичне слово під час війни є інструментом психологічної взаємодопомоги. Пишучи про свій біль, автор дає голос тисячам інших людей, які переживають те саме, але не можуть висловити це словами. Це створює відчуття спільноти та зменшує самотність у горі.
Саме такою підтримкою стала для багатьох поетична збірка Наталія Артапух "Завжди дивлюсь у небо...". Адже ця книга присвячена загиблому сину Богдану Мазуру та всім синам та донькам України, що стали Небесними Янголами.
У Ветеранському просторі "Побратим" завідуючою бібліотекою-філією №4 Тетяною Савчук організовано презентація поетичної збірки Наталії Артапух "Завжди дивлюсь у небо..." для матерів та родин Героїв.
Поезії нагадували про біль і про втрату, про тривоги і війну, але разом з тим і підтримували, вселяли віру...
"Серце матері", як розірвана "струна гітари", не знає "чи є межа людському болю" , постійна молитва , що рятує. Але прийде світанок, настане Великдень, віра у Перемогу і чіткий девіз " Треба жити!".
Неймовірну атмосферу створювали музичні номери від Надії Качур та учнів Вінницько-Хутірської дитячої школи мистецтв - Мілана Андрійчук , Софія Олійник та Анастасія Катеринюк.
Коментарі
Дописати коментар