Ще назва є, а річки вже немає

 

"Ще назва є, а річки вже немає", - ці рядки з відомого вірша Ліни Костенко,   її слова стали пророчими для багатьох українських річок, які з кожним роком міліють, занепадають, а деякі з них і зовсім зникають з лиця землі.

Втрата річок - це не лише екологічна катастрофа, але й втрата частини нашої історії, культури та ідентичності.

З давніх-давен річки були джерелом життя для людей, місцем риболовлі, торгівлі, натхнення для творців. Вони годували нас, давали пити, оберігали від спеки, дарували красу та радість. 

Зникнення річок - це втрата цілого світу, світу, який колись був сповнений життя, світу, який ми, здається, вже ніколи не зможемо повернути. 

У бібліотеці-філії №4 відбулись екологічні читання «Ще назва є, а річки вже немає», де разом з дітьми  читали твори про зникнення водойм, обговорили причини ,   познайомились з каталогом водних ресурсів Вінницької міської ТГ, а також здійснили  екскурсію до місцевих ставків , які висохли і практично зникли. 

Врятувати наші річки - кожен з нас може зробити свій внесок у цю справу, навіть невеликі дії можуть мати великий вплив на наше довкілля. Тож нехай назва річки залишиться не тільки на карті, а й у реальному житті, а наші дії допоможуть повернути їй колишню красу та чистоту. 

Зробимо все можливе, щоб наші річки знову ожили, наповнилися водою та подарували нам свою красу та щедрість.